Болеро (2024)

У 1927 році Жозефа-Моріса Равеля не приймають до Паризької консерваторії після яскравого, але надто зухвалого фортепіанного виступу на прослуховуванні. Поразка стає для нього початком похмурого періоду. Його улюблений стиль інші називають «беземоційним», а творчі кризи затягуються на місяці, якщо не на роки. Равель дедалі більше переконує себе, що його кар’єра добігла кінця.

Та, як часто буває з великими митцями, доля дає йому новий шанс — цього разу через ефектну хореографку Іду Рубінштейн. Вона пропонує композитору створити балет, для якого потрібна музика смілива й чуттєва водночас. Равель приймає виклик, однак його переслідують сумніви, технічні труднощі та творчі перепони, а з наближенням прем’єри тиск стає майже нестерпним. Під час відпустки, слухаючи шум моря й вітру, він одним пальцем награє на піаніно мелодію. Саме ця мить стає вирішальною — і його п’ятнадцятихвилинний шедевр оживає.