Людина з глини (2023)

Рафаелю майже шістдесят, і його життя плине спокійним руслом доглядача старовинного замку, де він проводить дні разом із матір’ю Люсьєн. Звичний порядок раптово руйнується, коли з’являється сучасний художник — власник маєтку. У самому Рафаелі він бачить джерело натхнення. Назвати Рафаеля красенем складно: його постать має надмірні форми, обличчя нагадує гору, порізану ярами й западинами, до того ж у нього лише одне око. Та саме в цій неповторній зовнішності прихована особлива привабливість.

Рафаель і його старенька мати Люсьєн живуть у майже покинутому італійському особняку — лабіринті високих арок, нескінченних кімнат і величезного подвір’я. У цьому величному прихистку 58-річний чоловік уособлює своєрідний колорит роботи наглядача. Він то підриває кротовини, то розважається грою на волинці, то заводить жорсткий роман із місцевою листоношею — радше тілесну близькість без любові. У цьому, здавалося б, простому житті під тінню старих мурів сучасний художник помічає незвичайну силу. Рафаель стає його музою, живим втіленням натхнення, здатним перевернути усталені уявлення про естетику й красу.