Лазня диявола (2024)

Виставлене на пагорбі тіло страченої жінки, яка скоїла злочин, має бути пересторогою для всіх, хто плекає думку ухилитися від суворих правил. Труп сидить рівно, вбраний у закривавлену мантію. Відтята голова лежить поруч у залізній клітці — як захист від хижих тварин. Злочин жінки показано в усій жахливості: вона скинула немовля, що кричало, у водоспад. Казали, що так звані меланхоліки — сьогодні ми назвали б їх людьми з депресією — опинилися в пастці диявольської лазні.

За церковним ученням самогубство як останній вихід було смертним гріхом, що загрожував вічним прокляттям. Так поширилося явище, історично підтверджене в Німеччині, Австрії, Швеції, Франції та Англії, яке наука нині називає «самогубством через посередника» або «непрямим самогубством». Щоб уникнути осуду за самогубство, жінки здійснювали ритуальні вбивства, насамперед дітей, аби їх заарештували й стратили. Те, що жертвами таких дій переважно ставали діти, пояснювали їхньою невинністю, а отже впевненістю в дорозі до Царства Небесного. Ще одна перевага цього незвичного шляху полягала в тому, що сповідь перед стратою давала злочинницям можливість постати перед Страшним судом очищеними від гріхів.