Уявне (2024)

Втомившись від метушні буднів, Джессіка одного дня вирішує різко змінити життя й повертається до батьківського дому. З дитинства це місце було для неї осередком тиші та спокою: будинок стоїть на невеликому пагорбі серед яблуневих садів. Щойно переступивши поріг, дівчина відчула, як її накривають спогади про безтурботні роки.

У коридорі досі висіла її дитяча курточка, а на кухні стояв чайний сервіз, з якого вона колись любила пити чай. Здавалося, тут зупинився час і минулих років не існувало. Та найбільша несподіванка чекала в її кімнаті: на ліжку лежав ведмедик, який у дитинстві був її уявним другом. Він супроводжував Джессіку в радості й смутку, був для неї підтримкою та опорою. Але коли вона взяла іграшку до рук, відчула холод, а в його очах побачила лють — наче всі ці роки він збирав ненависть за те, що його покинули.